Kyivstar +38067-755-36-48     Vodafone +38066-496-58-39     Life +38063-625-20-17     Все контакты

Звіт про похід в Карпати «Чорногора» (24–29 серпня 2014)

Пів року приготувань до Східного Криму і розчарування на травневі свята слугували значним поштовхом до освоєння нових вершин, хребтів та полонин Карпат. З великої кількості маршрутів та їх різноманітності, Ґорґани приваблюють своєю красою та складністю, але як то кажуть: «Десерт на після.» Тому спочатку будуть найвищі точки України, а значить Чорногора.

День перший.
Шоста ранку, Івано-Франківськ, привокзальне кафе «Сита ложка», в очікувані інших, смакую шматочок «Наполеона» з гарячим чаєм. Погода — казка, на дворі мряка, небо затягнуло хмарами. Після приходу Київського потягу, зустрічаю Романа, Артема та Ірину. Часто чоловікам дорікають, що їм треба менше ніж жінкам, а жінки виконують більше чоловіків. Побачивши рюкзак Ірини, мені було тяжко з цим не погодитись, майже вдвічі більший за рюкзак Артема та мій, і приблизно в чотири рази більший за рюкзак Романа (і нехай Артем не шукає собі в цьому виправдань:)
По дорозі до Верховини, стоячі в маршрутці, ми ще не підозрюємо, що «Трофі» у нас ще попереду. І сівши в стареньку Буханку УАЗ, насолоджуємось рельєфом місцевих доріг і транспорту. Варто зауважити, що це по маршруту гелікоптера під час повені в 2008 році. Після досить теплої гостинності в магазинчику села Дземброня, укомплектувавшись дощовиками, стартували по маршруту.

Різко в гору та ще й без належного досвіду — дали про себе знати, хтось захекався, хтось почав розуміти складнощі перевалів:) І ось на горизонті з’являється довгоочікувана колиба дядька Василя, розташована на полонині Смотрич. З надією на сухий перепочинок, прямуємо до колиби, по дорозі вивчаючі назви сирів місцевого виготовлення («Буц», «Бринза», «Вурда») та технологію їх виготовлення.

Тут ми і обігрілись, і обсохли, і сиру скуштували, і… Поглядаючи, що дощ не вщухає, ідея Романа, приготувати вечерю на вогнищі в колибі — всім була як «бальзам на душу». Все ж таки наскільки буває теплою ненав'язлива гостинність. Від мене окрема подяка дядьку Василю за тепло, терпіння, сирок та молоко! А ще маленькому пузарю, також з іменем Василь.

Під самий пізній вечір, коли дощити перестало, ми сухі та ситі рушити трохи вище, щоб розбити табір орієнтовно на висоті 1400 метрів. З надією виспатися після хоча і не складного дня, але такого, який добряче виснажив нас своєю вологістю. А в ночі нас очікував холодний вітер.

День другий.
Ніч була чудова, своєю прохолодою та вітром, від якого Артем ховався під рушником (так, навіть враховуючи намет та спальник, рушник інколи теж є необхідною частиною утеплення).

З ранку було достатньо часу і на вогнище, і на першу в моєму житті саме зварену вівсянку, а не запарена окропом. І на те, щоб в лісі трошки позбирати чорниці та не поспішаючи зібрати рюкзаки. Весь ранок, спостерігаючи за красою навколо, я тільки здогадувався, а чи всі ранки на Чорногорі будуть такими.

І ось, стежкою в лісі ми рушили в напряму Вухатого Каменя, через красу водоспадів річки Мунчель.

Набір висоти з 1400 до 1850 метрів збільшує відчуття ваги рюкзаків, але місцеві краєвиди додають сил. Та незначний вітерець переростає в постійний натиск з Заходу. Здається, були б крила, то полетів би.
На горизонті з'являється довгоочікуваний «Піп Іван». Розбивши табір на Шешорській полонині, без рюкзаків за півтори години ми оглядали руїни найвищої (2020 метрів) споруди в Україні — залишки руїн обсерваторії Білий Слон.

День третій.
Ніч хоч і була самою холодною (+7 в середині намету), але не такою вітряною, як минула, а ще не такою вологою, як буде наступна. Зранку, поки ми ніжились в теплих ранкових променях сонця, Роман, як завжди, балував нас трав’яним чаєм та вівсянкою з чорницею.

Сьогодні день «двотисячників», не встигли ми вийти повноцінно на Чорногору, не дійшовши і до Дземброні, як стабільно західний постійний вітер почав нам докучати.

Не зважаючи на шалений вітер, спостерігаєш навіть на Чорногорі щось схоже з Ґорґанами.

Артему дається в знаки вага вчорашньої знахідки, але здолавши Мунчел та Бребенескул (2035 метрів), перед нами відкривається вид однойменного озера.

Залишивши Ірину з Романом на маршруті, з Артемом рішаємо відвідати Гутин-Томнатик (2016 метрів), де з’явилась нагода трохи перепочити від вітру. Але спостерігаючи, як стрімко суне хмара в наш бік, повернувшись на маршрут, ми розуміємо, що варто додати ходу. Не даремно я вперше у своєму житті мав нагоду бачити горизонтальний дощ. Цитую Романа: «Це просто краплини хмаринки.» Що за 20 хвилин намочили нас «до нитки» та залишили мене та Артема без дощовиків, яки були прилаштовані на наших рюкзаках. Навіть спуск до озера Несамовите не захистив нас від цього вітру. Побачивши, як на березі озера намет «ходить ходаром», Роман вказує шлях нижче, де в ліси, неподалік річки Данцежик ми і зупинились, по дорозі перетнувши болота навпроти Малих Кізлів.

День четвертий.
Ніч хоч і була самою вологою, але намети все ж таки ми ставили не під час дощу, як наступного вечора. Та й декому пощастило спати в двох наметах одночасно. Так, для мене це вперше був ранок, коли прокидаєшся, а вся одежа волога, і єдине, де вона може висохнути — це виключно на тобі самому. Рома, як завжди з ранку, нас порадував смачним сніданком, дехто підсушуючись ледве не спалив собі взуття, особисто я вмудрився обсмалити устілку черевика. Трохи обсушившись, відпочивши та організувавши імпровізовані дощовики для рюкзаків (по-звірячому розділивши тяжку знахідку Артема в Шешорських полонинах), ми рушили зеленими та вологими лісами до НСБ «Заросляк». Здається, Роман сказав: «Ліс схожий на «Британский».»

Вечір видався не менш вологим. Завдяки альтанкам (зроблених за підтримки Євросоюзу), ми вечеряли в сухоті під мелодію річки Прут. Хоча деякі і розглядали варіанти ночувати під навісом альтанки, але все одно всі були вимушені розкладати намети під досить щільним дощем.

День п’ятий.
Потроху звикаємо просинатися в вологому кліматі, та шукати ранкові промені сонця, у разі наявності таких.

З урахуванням вимушеного відхилення від запланованого маршруту, на сьогодні досить спокійний шлях дорогою повз КПП Карпатського національного природного парку, до траси на Івано-Франківськ.

Зупинились неподалік траси, але в досить цікавому місці, схожого на мис, що омивається стрімкою річкою. Хоча перехід і був короткий, а день не насичений рельєфом та краєвидами, але вечір видався «душевним». Хоча попередні вечори були не менш приємні в такій, хоча і невеличкій, але класній компанії.

День шостий.
З ранку останні збори, незначний пониклий настрій з розумінням того, що мандрівка Чорногорою добігла кінця, будемо вимушені прощатися.

З часом ми вже їхали в маршрутці на Івано-Франківськ, розпитуючи Романа, де в Франківську можна пообідати перед потягом на Київ. Розпрощалися з ним в Яремчі. З Артемом та Іриною, що поспішали на потяг, прощалися вже в Івано-Франківську. Мені на потяг пізніше, тому вечір я присвятив затишному місту, з якого починають більшість мандрівок Карпатами туристи, які обожнюють гори та полонини, річки та водоспади.

P.S. Хотів би подякувати «Маршруту», тій компанії, що зібралася разом в похід в Карпати. Артем та Ірина, ви для мене взірець новачків Окрема подяка нашому інструктору. Роман, ти не тільки найкращій інструктор якого я зустрічав у своєму житті (для себе я в тебе багато чому навчився), але і хороша людина, хороший друг та помічник в будь-яких похідних умовах.

З надією на нову зустріч та пригоди!

Автор: Ігор Мулярчук, Київ